#ДитячаХірургія
Віктор Гончарук, дитячий хірург: «В операційній моя робота і життя, бо саме там я найбільше потрібен»

Одразу по праву сторону від вхідних дверей відділення планової хірургії №2 – прості білі двері з табличкою «Віктор Борисович Гончарук. Завідуючий відділенням». За цими дверима панує «спартанська обстановка»: звичайний письмовий стіл, два стільці, невеликий диван, шафа для одягу, рукомийник. Все. Ви не побачите тут особистих фото в рамках, вишуканих статуеток, помпезних картин на стінах, ретельно підібраного канцелярського приладдя в тон письмовому столу, якихось дрібничок чи порцелянових чашок у шафі. На столі – робочі папери, ручки та олівці.
Видно, що господар цього кабінету забігає сюди, аби перевдягнутися та попрацювати з паперами. Бо його справжній «кабінет» і місце, де він проводить найбільше часу – операційна. Там його робота і життя, бо саме там він найбільше потрібен…

Про Віктора Гончарука, завідуючого відділенням планової хірургії №2 Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні, дитячого хірурга з 25-річним стажем, колеги-медики кажуть спочатку захоплено-протяжне «О-о-о-о!», а потім наперебій «Ну це ж наш Віктор Борисович, справжня легенда!». А ще добрий. Совісний. Дуже порядний. Щирий. Просто справжній. Віктор Борисович, в свою чергу, говорить лише про колег:

– Знаєте, один хірург – це ж не хірург. От команда хірургів – сила! І я щасливий, що маю таких колег і свою команду, – Віктор Борисович посміхається. – Моїми вчителями були неперевершені професіонали та чудові люди, Володимир Антонович Бойко та Юрій Петрович Завадський. Обоє вже, на жаль, не з нами… Але щороку на день народження Юрія Завадського ми з колегами збираємось, аби згадати його як людину, товариша, хірурга, талановитого художника – він був всесторонньо розвиненою особистістю, знаєте, таких мало…

Свою роботу в 1995 році Віктор Гончарук розпочинав як ургентний хірург, а вже з 2010 року очолив відділення планової хірургії №2. Сьогодні у відділенні 32 ліжка: 15 хірургічних, 12 урологічних та 5 – торакальної хірургії. Хоча відділення і “планової хірургії”, проте ургентних (невідкладних) хворих тут теж чимало. Саме тут, приміром, оперують діток із сторонніми тілами в дихальних шляхах, яких привозять по швидкій.

Віктор Борисович з тих людей, що постійно в русі. За півгодини розмови він, перепрошуючи, тричі зривався з кабінету, аби перевірити хворих, дати настанови колезі, прийняти батьків пацієнта.
– Вікторе Борисовичу, а Ви коли-небудь сидите? – запитую.
– Ну ось з Вами розмовляю, сиджу, – сміється. До речі, посмішка у нього дуже щира і тепла – у таких людей, коли вони посміхаються, світяться очі.

Лікар каже, що у вихідні і свята йому буває некомфортно – не може позбавитися відчуття, що треба щось робити, оперувати, оглядати хворих. Бути в роботі. Прошу назвати декілька хірургічних випадків, історій пацієнтів, які закарбувалися на все життя.

– Моє перше чергування по санавіації. Викликали до Козятина, а там… Молодий хлопець, дужий і сильний, підтягувався на перекладині, коли товариш вирішив над ним пожартувати – підставив штахетину. Мій пацієнт на ту штахетину і опустився всією вагою, тай так, що вона увійшла всередину і застрягла в черевній порожнині… То був жах. Не буду вдаватися в подробиці самої операції, але врятували хлопця. Нещодавно забігав у гості вже зі своїми дітками…

Згадує хірург і випадок, коли маля ще в періоді новонародженості перенесло сім (!!!) операцій. Дуже складний випадок, шанси дитятка з некротичним ентероколітом та гіпоксією кишківника були мізерно малі, майже нульові… Не втрачали віри двоє людей – мати пацієнта та, власне, сам Віктор Борисович.
– Хургові не можна опускати руки, навіть коли все дуже погано і прогнози, м’яко кажучи, невтішні,- каже Віктор Борисович. Мати цього малюка підходила до мене з твердою вірою в очах, стискала руки і казала: “Вікторе Борисовичу, Ви все зможете, я Вам вірю! Все буде добре!”. Ця материнська сила, знаєте, відіграла свою роль – після семи складних операцій дитину ми врятували. Сьогодні йому 5 років: чудовий здоровий хлопчик!

Віктор Борисович на мить замовкає. В очах зникають звичні «вогники»:
– Ніхто не хоче про це говорити, але буває, що ми не можемо врятувати дитину. Якби лише хтось міг заглянути в душу хірурга, який втрачає пацієнта – там ад… справжній ад, повірте. Хірурги з цим мусять жити – взяти себе в руки, залишитися при здоровому глузді і йти в операційну, рятувати і витягувати. Бо така робота.

На рахунку Віктора Борисовича незліченна кількість операцій гриж (пахвинних, стегнових, пупкових, вентральних), водянок оболочок яєчка, аномалій розвитку товстого та тонкого кишківника, аноректальної зони та сечостатевої системи, набутих та вроджених аномалій органів репродуктивної системи, вроджених вад грудної клітки, стенозів стравоходу, атрезій стравоходу (неповне формування стравоходу), доброякісних пухлин та кіст… Чималенький список, еге ж? І це лише планові хірургічні втручання. Додайте сюди невідкладну допомогу при гострій кишковій непрохідності, при закритих травмах органів черевної порожнини, гострих шлунково-кишкових кровотечах, хімічних опіках стравоходу, травматичних пошкодженнях сечо-статевої системи… За 25 років роботи Віктор Гончарук врятував сотні, тисячі маленьких пацієнтів, дав їм шанс на повноцінне життя. Та природна скромність не дає йому цим хизувати, він лише відказує, що «всяке бувало»:

– Люблю свою роботу, от і все, – каже Віктор Борисович. – Дуже ціную колег і весь персонал відділення, в нас “золота” старша медична сестра Галина Ніжньовська. Щодня на п’ятихвилинці запитую колег-хірургів, медсестер і санітарок, як у них справи – чи все добре вдома, як почуваються, як настрій, які проблеми. Бо всі ж люди, у кожного життя зі своїми радощами і бідами. Нагадую також всім і постійно, з якими особливими пацієнтами ми працюємо, як налякані їхні батьки і як потрібно розмовляти з кожним – і великим, і малим. І пишаюся, от без перебільшення пишаюся, що в нас такий людяний і професійний колектив!

Ех, Вікторе Борисовичу, а як любить колектив Вас! У розмові з медсестрами та хірургами відділення тільки й чути «Наш Віктор Борисович!», «Наш Гончарук!», «Ми за ним хоч куди!». Легкий у спілкуванні, легкий по житті, сповнений оптимізму, по-спартанськи скромний і легендарно вправний у операційній – такий він, Віктор Борисович Гончарук. І фото у нас вийшло скромне, в русі: це не той випадок, коли тобі будуть позувати і перебирати кадром. От поки Віктор Борисович розмовляв по телефону, і вийшло фото) А вже за хвилину він знову побіг по відділенню – звичка, як каже сам хірург, друга натура.

1 коментар. Leave new

  • Кривенко Софія
    15.04.2020 09:32

    Моя сестра того року лежала в тому відділенні з пульовим пораненням. Їй зробили дві операції до цих пір дякуємо усією сім’єю Віктору Борисовичу та його прекрасному персоналові

    Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.
You need to agree with the terms to proceed

Меню