#НеприхованаКамера #санавіація #ВОДКЛ

– Зателефонували якось у Великодню ніч з Ольгополя Чечельницького району, кажуть, в пологах з’ясувалося, що породілля хвора на кір, під загрозою і мати, й дитина. Терміново викликали бригаду санавіації, лечу з дому і їдемо… Ні, до церкви вже не пішла, – Тетяна Машніцька, лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні, лише посміхається. – Така робота, все просто.

Насправді не все так просто. Відкриємо вам таємницю – бути черговим лікарем виїзної бригади чи санавіації відділення реанімації новонароджених – це НЕ просто. Не просто зриватися з дому ввечері, коли сім’я сідає за стіл чи збирається разом подивитися фільм. Посеред ночі, коли всі домашні мирно сплять. На світанку, коли більшість людей ще й кави не пили. В будні, вихідні, свята. У новорічну ніч, на Різдво, Великдень, у День народження. Маля не запитує, коли і за яких обставин народитися. А врятувати його життя і надати фахову допомогу навіть у найвіддаленішому куточку Вінницької області може лише лікар-анестезіолог на реанімобілі.

Саме тому у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії ВОДКЛ зазвичай лікарі чергують як у відділенні, так і цілодобово для виїздів. За лікарнею закріплено власний сучасний реанімобіль, другий за необхідності надають у обласному центрі екстреної медичної допомоги.

За словами завідуючого відділенням Костянтина Берцуна, 40% новонароджених виїзна бригада чи бригада санавіації транспортує на апараті штучної вентиляції легень. Це дітки, які не можуть самостійно дихати через вроджену патологію чи складні пологи (обвиття пуповиною, приміром). Взагалі, відділення реанімації стає першим для усіх немовлят у критичному стані. Це як передчасно народжені діти, так і діти, народжені в термін, з патологією будь-якої системи: дихальної, серцево-судинної, травної, нервової…

Сьогодні виїзна бригада з черговим лікарем помчала до Ладижина – у немовля патологічна жовтяниця і якщо вчасно не транспортувати дитину до відділення реанімації ВОДКЛ, діагностувати причини такого стану та не розпочати лікування, під загрозою можуть опинитися всі органи та системи. Паралельно надходить виклик з Козятина – лікарі організовують реанімобіль санавіації.

Санавіацію залучають і у випадку, якщо дитину з обласної лікарні потрібно транспортувати до Києва – так було 32 рази лише за минулий рік.
– Якось дорогою до Києва довелося зупинятися і терміново інтубувати маля, – розповідає Олексій Павліченко, лікар-анестезіолог відділення реанімації. – У дитини і так у вкрай важкому стані погіршилася дихальна активність. Маємо бути готовими до всього – неблизька дорога, обмаль часу і шалена відповідальність на плечах, коли ти з медсестрою один на один з цією дитиною посеред траси.

🚑 Лікарі-анестезіологи розповідають і про так зване “світле вікно” – термін, впродовж якого до деяких немовлят потрібно застосувати інтенсивну терапію, аби уникнути незворотних порушень. Приміром, при гіпотермії – температурі тіла менше 36,5. Якщо маля (особливо недоношене) стрімко втрачає тепло і не було здійснено заходів для запобігання цьому впродовж перших 6 годин після народження, то постраждати може і мозок (в майбутньому це, в тому числі, діти з ДЦП). Поки бригада санавіації в дорозі, лікар на місці під дистанційним керівництвом лікаря-анестезіолога ВОДКЛ вже починає здійснювати заходи по запобіганню гіпотермії.

Якщо ж дитина транспортабельна, то, окрім іншого, дорогою до Вінниці всі ці заходи продовжуються і у реанімобілі.

Обійми ❤️. Коли виїзна бригада забирає дитя до Вінниці, а мати після складних пологів залишається деякий час вдома, то перші теплі обійми – це саме обійми лікаря-анестезіолога. Без обіймів немовлят у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії ніяк. Здається, таке бажання у персоналу закладено десь на генетичному рівні. Ось медсестра здає зміну – видно, що падає з ніг, втомлено потирає скроні, щось пише у журналі. Раптом в палаті пронизливо і жалісливо заплакало маля. Медсестра кидає писанину і вже за мить притискає дитину до грудей, колисає і щось шепоче.
– “Наш человек”, – посміхається Олексій Павліченко, киваючи на медсестру. – Обійми і дорослого лікують, а нашим малючкам це життєво необхідно. Був у нас хлопчик у відділенні, загальний улюбленець, якому вже з народження довелося скрутно – “відказник”… До 6 місяців був, дуже уваги хотів і плакав, ображався, якщо його бодай на трохи залишали самого. Скільки разів я з ним на руках історію писав!

Так, тут пишуть історію в усіх сенсах… Історію тих малюків, які вже з народження вимушені боротися за життя, за можливість дихати, рости й міцніти. І як добре, що в цій історії завжди є місце для обіймів, надійних рук та любові.